Словарь української мови (1924)/зазублювати
| ◀ зазубити | Словарь української мови З зазублювати |
зазублюватися ▶ |
|
Зазу́блювати, люю, єш, сов. в. зазуби́ти, блю́, би́ш, гл. 1) Загинать, загнуть крючкомъ. 2) Дѣлать, сдѣлать зазубрины (на лезвіѣ и пр.), зазубривать, зазубрить. Ніж зазубив. 3) — зу́би. Выставить зубы? оскалиться? Встрѣчено только въ нар. поговоркѣ: Лізе кусіка з-за сусіка, зуби зазубила, очі заочила, руки заручила, ноги заножила. Зоря, 1883, стр. 323.