Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/залаяти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
залаяти
Берлін: Українське слово, 1924

Зала́яти, ла́ю, єш, гл. Ругнуть, обругать. Він залаяв мене. Уман. у. Запінилась, посатаніла, неначе дурману іззіла, залаяла Енея так. Котл. Ен. I. 32. Засвистав, залаяв: чорти б вашу ма! Чуб. III. 426.