Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/залягати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
залягати
Берлін: Українське слово, 1924

Заляга́ти, га́ю, єш, сов. в. залягти́, ля́жу, жеш, гл. 1) Занимать, занять мѣсто, покрывать, покрыть собою. Геть! бач моє місто залягла. Мнж. 143. Сиві кабани усе поле залягли. Ном. стр. 292. № 54. Великая худобонька все подвір'я заляже. Чуб. V. 163. 2) Полечь. Не одного тепер ляха голова заляже. Макс. (1834). 123. 3) Заваливать, завалить. Сирая земля двері залегла. Мет. 150. 4) Залегать, залечь. Заліг, як собака в грубі. Ном. № 11762. Заляжу до завтрього. К. ЧР. 286. 5) Засѣдать, засѣсть (въ засадѣ). Мнж. 141. Залягли вони на нас у балці. К. ЦН. 191. Та ж за ордою пан Хмельницький вгнався. Він у Ведмежих Лозах залягав. К. ПС. 110. 6) Затихать, затихнуть (о вѣтрѣ). Вітерець заліг десь, тиша. МВ. II. 49. 7) Оставаться, остаться безъ обработки. Ця нива ще торік залягла. Борз. у.