Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/западати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
западати
Берлін: Українське слово, 1924

Запада́ти, да́ю, єш, сов. в. запа́сти, паду́, де́ш, гл. 1) Проваливаться, провалиться. Та бодай тая степовая могила запала. Мет. 98. Бода́й їх слід запа́в! Пожеланіе смерти. МВ. (О. 1862. III. 48). 2) Вваливаться, ввалиться. Пий до дна, щоб очі не запали. Ном. № 11550. 3) Западывать, запасть за что, напр. о щеколдѣ, запирающей дверь. Запа́ла кля́мка. Кончилось. Вже по всьому, вже клямка запала. Ном. № 1841. 4) О солнцѣ: заходить, зайти за что-либо. Сонечко вже запало за гору. МВ. (КС. 1902. X. 143). 5) Впадать, впасть во что. Та як коханка сльозу проливає, сльоза та в могилу мою западає. Мог. 151. — в го́лову. Засѣсть въ головѣ. Все сидить, рукою підпершися, все думає… наче думка яка важка запала їй в голову. О. 1862. V. 84. — в ду́шу, в о́ко, в се́рце. Произвести впечатлѣніе, понравиться. Олена знає того парубка, що їй так у душу запав. Кв. I. 17.