Словарь української мови (1924)/заплітати

by Борис Грінченко

◀ заплітання

Словарь української мови Борис Грінченко З заплітати

заплітатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Запліта́ти, та́ю, єш, сов. в. заплести́, ту́, те́ш, гл. Заплетать, заплесть. Чи се той двір, що мій милий заплітав сіни? Чуб. III. 161. Дрібушка за дрібушку та все сама собі заплітає. Кв. На твій гнів не заплели хлів. Ном. № 3480.