Словарь української мови (1924)/затинати
| ◀ затин | Словарь української мови З затинати |
затинатися ▶ |
|
Затина́ти, на́ю, єш, сов. в. затну́ти и затя́ти, тну́, не́ш, гл. 1) Ударять, ударить. Скоро Лях-Бутурлак теє зачуває, Кушку Самійла у щоку затинає. Макс. 37. Як до ліса доїжджає, дубиною затинає. Чуб. V. 933. Затяла її в пику. НВолын. у. 2) Ударять, ударить рубящимъ или рѣжущимъ орудіемъ, начинать, начать рубить, рѣзнуть. 3) — кому́. Допекать, допечь, укорять, укорить. Хазяйка смика діда за рукав, щоб він уважив панотцеві, а хазяїн уговорює попа, щоб він не затинав старенькому. Стор. I. 240. 4) Дѣлать, сдѣлать что съ энергіей, съ жаромъ. Сопілка зуба затинала. Котл. Ен. I. 19. На вигоні дівчата затинають веснянки. Греб. 401. Затинає по-лядськи.