Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/збавляти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
збавляти
Берлін: Українське слово, 1924

Збавля́ти, ля́ю, єш, сов. в. зба́вити, влю, виш, гл. 1) Лишать, лишить. Нехай тебе, чужий батько, синочку, не лає, щастя твого козацького навік не збавляє. Макс. (1849), 7. — ві́ку, життя́. Лишить жизни, погубить. Чому мені злої долі, чом віку не збавиш? Шевч. 95. Ой чи вдариш, чи не вдариш, тілько мені життя збавиш. Чуб. V. 130. 2) Губить, погубить. Ой лежить же п'яний сотник Харко та тепер його збавляйте. Мет. 527. Нехай буду один погибати, козацького війська не збавляти. АД. I. 186. 3) Портить, испортить, искалѣчить; подорвать. Збавив же ти кобилу сиву. Грин. III. 652. Боюсь… щоб ти мене не зрадила, моєї русої кісочки не збавила. Мил. 84. Нащо ти нам чорта ізбавив? Щоб зараз його вилічив! Рудч. Ск. I. 56. Силу втратила, здоров'я збавила. Мир. ХРВ. 35. 4) Истрачивать, истратить попусту. Матінка кричить, а батенько ще гірше: „щоби-сь не ходив до дівчини більше. Нащо ж тобі, синку, ніченьки збавляти? Коли її любиш, то позволяю ті взяти“. Грин. III. 258. 5) Избавлять, избавить. Не чисть мене до живого, то збавлю тебе од всього злого. Ном. № 282.