Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/звакувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
звакувати
Берлін: Українське слово, 1924

Звакува́ти, ку́ю, єш, гл. Потерять время, пробыть празднымъ. Ось я піду в жнива пшениці й жита жать, то, часу марне щоб, мовляв, не звакувать, скошу і свій горох. Г. Арт. (О. 1861. III. 96).