Словарь української мови (1924)/зводитися
| ◀ зводити | Словарь української мови З зводитися |
зводник ▶ |
|
Зво́дитися, джуся, дишся, сов. в. звести́ся, ду́ся, де́шся, гл. 1) Сводиться, свестися. — з ума́. Сходить съ ума. Ой синочку мій, дитино моя! Не пий рано горілочки, — зведешся з ума. Нп. — з хазя́йства. Обѣднѣть, разстроить свое хозяйство. Козачці Марусі Горбоносисі не пійшли в руки свині. Звелась вона з свиней. Г. Барв. 417. 2) Взводиться, взвестися. 3) Подниматься, подняться. Рука на тебе не зведеться. Макс. О лошади: подниматься, подняться на дыбы. Як звівся кінь, то так і перекинув воза. Лебед. у. 4) Становиться, стать хуже, приходить, прійти въ упадокъ, вырождаться, выродиться, истребляться, истребиться; бѣднѣть, обѣднѣть. Чим рік, то вже зводиться пшениця. Каменец. у. Велетні тепер звелись. Г. Барв. 423. Були в моїй хаті таркани, та звелися, тепер немає. Бодай його корінь звівся! Ном. № 3787. Звелось у нього хазяйствечко. За Хмельницького Юрася пуста стала Україна, звелася. Лукаш. 35. До нитки звівся мій козак усе на панщині проклятій. Шевч. 526. Усе позбував, усе попропивав, — звівся ні на що. Кв. Драм. 163. Звести́ся ні на́що. Придти въ совершенный упадокъ, совершенно испортиться и пр. К. Краш. 21. Св. Л. 128. Неха́й воно́ зведе́ться. Пропади оно! Не прядеться, нехай воно зведеться! Грин. I. 240.