Словарь української мови (1924)/зголити

by Борис Грінченко

◀ згола

Словарь української мови Борис Грінченко З зголити

зголоджений ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Зголи́ти, лю́, лиш, гл. 1) Сбрить. Перший раз, як живу на світі, довелось мені зголити вуси. Стор. I. 170. 2) Оголить, обнажить. Переносно: сдѣлать бѣднымъ, нищимъ. Та бодай же ти, корчмо,… та й у пень згоріла, та як ти ж мого сина, та як ти молодого, та навіки зголила. Грин. III. 286.