Словарь української мови (1924)/здіймати
| ◀ здіжуватися | Словарь української мови З здіймати |
здійматися ▶ |
|
Здійма́ти, ма́ю, єш, сов. в. здійня́ти, йму́, меш, гл. 1) Снимать, снять. За рученьку візьме, золот перстень здійме. Мет. 299. Не здіймай з мене, дідусю, шкури. Рудч. Ск. II. 15. На поріг ступає, шапочку здіймає. Лавр. 109. 2) Поднимать, поднять. Руки до Бога здіймає, Господа з небес благає. Мет. 417. Ой казав Криворук, що не здійме орда рук. Орда руки ізняла і козака заняла. Нп. Здійміть очі ваші. Єв. І. IV. 35.