Словарь української мови (1924)/золотий
| ◀ золотець | Словарь української мови З золотий |
золотило ▶ |
|
Золоти́й, а́, е́. 1) Золотой. Ой іскиньте золот перстінь із мизинця з пальця. Мет. 19. З золотими перснями на руці. МВ. II. 31. 2) Золотого цвѣта; золотистый. Золота бджілка над квіткою в'ється. Хата, 2. Ум. Золоте́нький, золоте́сенький. Стрів мене козак молоденький, схопив з мене вінок золотенький. Чуб. III. 170.
Золоти́й, то́го, м. = Злот. Купи мені, моя мати, за копійку голку, за чотирі золотії червоного шовку. Мл. л. сб. 304.
Золоти́ло, ла, с. Матеріалъ для позолоты: краска, шумиха и пр. Гол. IV. 402.
Золоти́ти, чу́, тиш, гл. Золотить, позлащать. Федьк. I. 79. Сонечко гай золотило. Шевч. 410.
Золоти́тися, чу́ся, тишся, гл. Позлащаться; казаться золотымъ. Ще сонечко не піднялось, хмарний Кавказ не золотився. Мак. Г. 37.
Золоті́сінький, а, е. Совершенно золотой. Употр. какъ ласкательное. Моя матінко, моя золотісінька! Мил. 200.
Золоті́ти, ті́ю, єш, гл. 1) Блестѣть какъ золото. На токах золотіють скирти. О. 1861. XI. 100. Глина така жовта, аж золотіє. Волч. у. 2) Обогащаться. Доля йому щиро служила, — так і золотів, так і золотів. МВ. I. 65.
Золотко́вий, вого?= Злот? Не хочу я червоного, дайте мені золоткового (о деньгахъ). Чуб. IV. 198.
Золотни́к, ка́, м. 1) = Золотарь 1. Ой ходімо ж ми до ковальчика, до ковальчика, до золотника, покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла. АД. I. 1. 2) Раст. а) Potentilla tormenloides. Вх. Пч. I. 12; б) Geranium sanguineum. Шух. I. 21. 3) Золотникъ. Лихо приходить пудами, а сходить золотниками. Ном. № 1968. 4) Матка. Желех. Примовляння, як підбірають животи, коли осунуться: „Золотий золотничку, стань собі на містечку; де поставив тебе отець і мати, тут тобі довіку стояти“. Грин. II. 17. Ум. Золотничо́к.
Зо́лото, та, с. Золото. Гліб. 30. Князі, що золотом чертоги і сріблами світлиці