Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/зривати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
зривати
Берлін: Українське слово, 1924

Зрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зірва́ти, рву́, веш, гл. 1) Срывать, сорвать. К. Досв. 57. Рудч. Ск. II. 60. Квітку зірвала, за голову клала. Чуб. III. 303. 2) — бунт. Поднять бунтъ, возмущеніе. Звели нам під москалів тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. Макс. (1849). 76. 3) Зірва́ти бики́. Выпречь быковъ изъ ярма. Вх. Зн. 22. 4) — спи́ну, ми́шки. Лѣченіе поясницы посредствомъ оттягиванія руками кожи отъ спины. Миргор. у. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн. 5) Зі́рвана доро́га. Дорога съ замерзшею на ней грязью, изрѣзанною раньше колесами. НВолын. у.