Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/зріти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
зріти
Берлін: Українське слово, 1924

Зрі́ти, зрі́ю, єш, гл. 1) Зрѣть, созрѣвать. Пшениця зріє на ниві. Стор. I. 128. І вітер не віє, сонце не гріє, калина не зріє. Мет. 134. 2) Выростать, дѣлаться взрослымъ. Ти на літі і Ярина зріє. Шевч. 245.

Зрі́ти, зрю, зриш, гл. Видѣть. Мусить всяк чоловік зріти, що недовго тут жити. Чуб. III. 19.