Словарь української мови (1924)/зубець
| ◀ зубелити | Словарь української мови З зубець |
зубик ▶ |
|
Зубе́ць, бця́, м. 1) Зубецъ — какъ фигура и какъ часть снаряда (напр. зу́бці́ у грабля́х. Шух. I. 166); сдѣланный изъ матеріи и пр. какъ украшеніе одежды. Шух. I. 122. Гол. Од. 56. 2) Зубокъ, часть чесночной луковицы, распадающейся на части. МУЕ. III. 39. 3) мн. зу́бці́. Кушанье изъ очищенныхъ зеренъ ячменя — сваренныхъ или поджаренныхъ. Чуб. VII. 440. Маркев. 153. На закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу. Котл. Ен. I. 18. Ум. Зу́бчик.