Словарь української мови (1924)/зіходити
| ◀ зіхнути | Словарь української мови З зіходити |
зіходитися ▶ |
|
Зіхо́дити, джу, диш, сов. в. зійти, йду́, деш, гл. 1) Сходить, сойти, нисходить, низойти. Зійди з хреста, утіш мене єдину. Чуб. III. 17. Захотілось води напиться, — от вун і зійшов униз. Рудч. Ск. II. 107. Дрібен дощик зійде. Чуб. V. 144. Зійшов голос із небес Єв. М. I. 11. 2) Уходить, уйти. Після обід ми з Катрею зараз зійшли з хати. МВ. II. 111. Піде на тік, щоб з очей зійти. Св. Л. 158. Як же мені зійти з сього села? Г. Барв. 394. У чужу землю десь зійшли (запорожці). Мнж. 133. 3) Расходоваться, израсходоваться, выйти. Зійшов увесь хліб, уся страва. Черк. у. 4) Попадать, попасть, выйти. А щоб ти на добрий путь не зійшов! Ном. № 3693. 5) О водѣ: спадать, спасть. Вода зійшла, колеса стали. Гліб. 6) Всходить, взойти. Рада б зірка зійти, — чорна хмара наступає. Мет. 81. Зійди на могилу та не тужи дуже. Мет. 92. Ой зійду ж я, зійду на гору крутую. Мет. 59. Зійде твоя пшениченька густо. Мет. 28. 7) — на чий ро́зум. Поступать какъ кто. Я на твій розум не зійду. НВолын. у. Зійшов на дитячий розум. НВолын. у. 8) — на що. Обратиться во что. І ми колись були добрі, а ось же довелось зійти на ледащо. МВ. I. 71. Тепер який багатир, а питиме горілку — зійде на ка-зна-що. НВолын. у.