Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/калатайло

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
калатайло
Берлін: Українське слово, 1924

Калата́йло, ла, с. Колокольчикъ изъ дерева, который вѣшаютъ воламъ на шею, колотушка. Тільки десь далеко в гаю стукало калатайло на шиї ватажка вола. Левиц. I. 206. Як був Сидір та Михайло та зробили калатайло: куди ідуть, калатають, та нікого не питають. Нп. Піп у дзвін, а чорт в калатайло. Ном. № 2650.