Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/калячити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
калячити
Берлін: Українське слово, 1924

Каля́чити, чу, чиш, гл. Быть невнимательнымъ, разсѣяннымъ? зѣвать? ротозѣйничать? Піддружий, ти там що калячиш? про тебе так усе дарма! буяри роблять що — не бачиш? дивись, уже шишок нема. Алв. 36.