Словарь української мови (1924)/качати
| ◀ качаня | Словарь української мови К качати |
качатина ▶ |
|
Кача́ти, ча́ю, єш, гл. 1) Катать. Вони і ну його качати да вертіти, поки аж прочунявся він. Рудч. Ск. I. 136. 2) Катать бѣлье. Старша сестра коня сідлала, а середульша хустку качала. Макс. (1834) 117. 3) Раскатывать тѣсто. Хомиха качала корж. Левиц. I. 5. 4) Повалить и грызть (о собакахъ). Скажена собака нашого Рябка качає. Свої собаки шкодить стали: з овечок перше вовну драли, а далі мняса забажали та й ну що дня овець качать. Гліб. 118.