Словарь української мови (1924)/коваль
Зовнішній вигляд
◀ ковалівна | Словарь української мови К коваль |
ковальний ▶ |
|
Кова́ль, ля́, м. 1) Кузнецъ. У кузні коваль, забувши про залізо в горні, балакав з хуторянами про чорну раду. К. ЧР. Коваль коня кує, а жаба і собі ногу дає. Ном. № 2548. 2) Холо́дний кова́ль. Слесарь. Жінка старого холодного коваля. Стор. МПр. 155. 3) Названіе отца новорожденнаго (на крестинахъ). Мил. 24. 4) Названіе плохого въ ходу вола. КС. 1898. VII. 46. 5) Насѣк. щелкунъ, Elater. Вх. Пч. I. 6. 6) = Коваляк. Вх. Уг. 245. 7) Насѣк.: тараканъ. Вх. Уг. 245. 8) Кусокъ сала, даваемый лучшему гонщику берлинъ и плотовъ. Він добре жене — коваля дістане. Любечъ. Ум. Кова́лик, кова́льчик. Кова́лики в паністарі́й кую́ть. Страшно. Ном. № 13650.