Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/ковтати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
ковтати
Берлін: Українське слово, 1924

Ковта́ти, та́ю, єш, одн. в. ковтну́ти, ну́, не́ш, гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. I. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. Сли́нку ковта́ти. Видѣть, какъ другіе ѣдятъ, а самому не имѣть возможности. Нашому теляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038. Употребляется и въ болѣе широкомъ значеніи: не имѣть возможности сдѣлать желаемаго въ то время, какъ другіе дѣлаютъ.