Словарь української мови (1924)/коли
| ◀ колешня | Словарь української мови К коли |
колиба ▶ |
|
Коли́, нар. и сз. 1) Когда. Сину мій, коли приїдеш до нас? Макс. Коли хліб, тоді й розум. Ном. № 1364. Коли б же се було? Єсть мені́ коли́! Мнѣ некогда. 2) Если. Коли ти будеш вірно пробувати, будуть тебе козаки поважати. Макс. Стоїть вода у кубочку, коли хоч — напийся. Макс. 3) Вдругъ. Коли виводять мого чоловіка. МВ. (О. 1862. III. 72). 4) Коли-б. Какъ-бы. На мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили. К. ЧР. 5) Коли-б. Пусть, чтобъ. Коли-б же ви, воронії коні, а походу не сходили, як ви мою головоньку навіки втопили. Макс. 6) Коли ось. Какъ вотъ. Коли ось лежить дві дороги. 7) Коли не. Какъ. Кабан коли не розбіжиться з перестраху, коли (не) вдариться об дуб. Рудч. Ск. I. 23. 8) Коли́-не-коли́. Изрѣдка. Сонце темніє в ряди-годи, коли-не-коли. Ком. II. 9) А коли́, то. А иногда. Добрі люде її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчатка прибіжать нащебечуть, а коли, то й за собою витягнуть. МВ. 10) Коли́ ра́зом. Какъ вдругъ. Живемо ми оттакеньки собі приязненько та любо. Коли разом я помічати стала, що Парася щось сама собі думає. МВ.