Словарь української мови (1924)/коливати

by Борис Грінченко

◀ коливання

Словарь української мови Борис Грінченко К коливати

коливатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Колива́ти, ва́ю, єш, гл. 1) Колебать, качать. Стоїть дід над водою, коливає бородою. Ном., стр. 296, № 207. Верби та садовина поперехилялись через тини та коливають віттям, куди вітер віє. О. 1862. IX. 60. 2) Идти медленно; идти переваливаясь. Стара пані немов одужала: коливає з кімнати до кімнати, виглядає у кожне віконце. МВ. (О. 1862. III. 35).