Словарь української мови (1924)/колотити

by Борис Грінченко

◀ колотися

Словарь української мови Борис Грінченко К колотити

колотитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Колоти́ти, чу́, тиш, гл. 1) Мутить. Два голуби воду пили, а два колотили. Мет. 2) Масло сбивать. 3) Ссориться. Як у клуні не молотить, то в хаті колотить. Ном. № 10131. 4) Помыкать; распоряжаться чѣмъ. Так колотить всіма, як вир водою. Ном. № 3429. Оце колотить, як чорт лозою. Ном. № 3422. Поснули й ви, що світом колотили. К. ПС. 7.