Словарь української мови (1924)/конати

by Борис Грінченко

◀ конання

Словарь української мови Борис Грінченко К конати

конвалія ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Кона́ти, на́ю, єш, гл. 1) Умирать, кончаться, отходить. Не один бідаха, конаючи в крові, тужить, що не поліг під Берестечком. К. ЧР. 358. Уже твоя, козаченьку, дівчина конає. Нп. 2) Мучиться. Сам не соромиться конать в ярмі у ляха. Шевч. Або в пана у кайданах у склепу конає. Шевч.