Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/конозити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
конозити
Берлін: Українське слово, 1924

Коно́зити, жу, зиш, гл. 1) Корчить, морщить (въ работѣ). Мнж. 2) безл. Знобить? корчать? Бачу, що так його конозить. Уман. у.