Словарь української мови (1924)/копиця
| ◀ копитце | Словарь української мови К копиця |
копичастий ▶ |
|
Копи́ця, ці, ж. 1) Копна травы. Дівчата на луці гребли, а парубки копиці клали. Шевч. Погоріло в степу сіно, нема ні копиці. Нп. 2) Куча чего-либо. А в лагері знайшли різниці: лежали битих мняс копиці. Котл. Ен. Ум. Копи́чка. А ввечері холодками клали в копички рядками. Мет. Кілько грачів у „короля“ кладуть… руки долонями вниз, одна рука на другу, щоб стала копичка. Чуб. III. 45.