Словарь української мови (1924)/корито
| ◀ коритнячка | Словарь української мови К корито |
коритце ▶ |
|
Кори́то, та, с. 1) Корыто, изъ котораго кормятъ животныхъ. Сим. 19. Корита не ходять до свиней, а свині до корита. Ном. У гуцуловъ корито = ночви. Шух. I. 248. Під кори́то підверну́ти. Одолѣть. Підвернемо тепер ми під корито ваших полковників та гетьманів. К. ЧР. 285. 2) Въ ручной мельницѣ: ларь, въ который падаетъ мука. Шух. I. 104, 146. 3) Русло рѣки. Частина грунту, по котрій тече річка, зветься річище, або корито. Дещо. 68. 4) Продолговатая ямка въ землѣ, выкапываемая дѣтьми при игрѣ въ місяць. Ив. 36. 5) Панцырь черепахи. Вх. Уг. 246. Ум. Кори́течко, кори́тце.