Словарь української мови (1924)/кошіль
| ◀ кошівниця | Словарь української мови К кошіль |
кошіння ▶ |
|
Коші́ль, ля́, м. 1) Корзинка съ крышкой, которую носять въ рукахъ. Дружко коровай крає, семеро дітей має, та все з кошелями, ввесь коровай забрали. Мет. 203. Кошелі́ носи́ти за ким. Ухаживать за кѣмъ, подлаживаться къ кому. Под. 2) Соломенная или изъ прутьевъ большая стоячая корзина для ссыпки зерноваго хлѣба. 3) Плетеныя корзины съ землею, для увеличенія окоповъ на нихъ поставленныя. Скрізь поверх валу поставили кошелі, сплетені з лози і натоптані землею. Стор. Ум. Коше́лик.