Словарь української мови (1924)/обложити
| ◀ обложенець | Словарь української мови О обложити |
обложитися ▶ |
|
Обложи́ти, жу́, жиш, гл. 1) = Обікласти. Пан обложив біля себе роботників. Грин. I. 217. 2) Уложить (спать). Я обложив її з дітьми, — було це уночі. Новомоск. у. 3) Обложить, осадить. Ой ні, не татари, — християнська сила, мов хмарами грімучими табор обложила. К. Досв. 7. 4) безл. Його обложи́ло. У него распухла шея — при дифтеритѣ, а также при заушницѣ. Екатеринославск. г.