Словарь української мови (1924)/оброть
| ◀ обрость | Словарь української мови О оброть |
оброчник ▶ |
|
Обро́ть, ті, ж. Недоуздокъ, веревочная узда безъ удилъ. Чуб. I. 201. Ном. № 11207. Бодай же тії коні воронії да й обротей не зносили. Грин. III. 281. Ум. Обро́тька.