Словарь української мови (1924)/обірник
| ◀ обірка | Словарь української мови О обірник |
обірок ▶ |
|
Обірни́к, ка, м. 1) Навозъ. Вх. Зн. 42. 2) У гуцульскихъ мастеровъ (мося́жники), дѣлающихъ украшенія изъ мѣди: родъ круглаго долотца съ остріемъ трубочкой — для выбиванія кружковъ изъ мѣдной пластинки. Шух. Г. 278.