Словарь української мови (1924)/останок
| ◀ останній | Словарь української мови О останок |
остаріти ▶ |
|
Оста́нок, нку, м. 1) Остатокъ, останокъ. Назбіралось останків ламаного сім кошиків. Єв. Мр. VII. 8. Де їх могили? Де лежить останок славного Богдана. Шевч. 2) Помилованіе, пощада. Нехай жінка назбірає срібла, злота досить, нехай мене викупляє та й останку просить. Гол. I. 9. До оста́нку. До конца, до смерти. Як не дасть Бог талану змалку, то й не буде до останку. Ном. № 1749. На оста́нку, на оста́нці. Ha концѣ, въ концѣ, наконецъ. Не будь же ти на мене, як я був на останці віка моєю на тебе. Макс. На останці прикро вузлом прикрутив, щоб ніхто того не провідав. Полт. у.