Словарь української мови (1924)/переміна
| ◀ переміль | Словарь української мови П переміна |
перемінити ▶ |
|
Перемі́на, ни, ж. 1) Перемѣна. 2) Замѣна, перемѣна кого или чего другимъ. Гей подай, батьку, подай переміну, бо я марно загину. Грин. III. 595. Та їх (дітей) треба обмить, треба й облатать, треба й обіпрать… а ви знаєте, шо мені ж переміни нема ніякої. Мил. 222. А всім козакам переміна стала. Чуб. V. 63. Ум. Перемі́нка, перемі́ночка. Моя дочко, моя й переміночко! Мил. 219.