Словарь української мови (1924)/поводити
| ◀ поводирь | Словарь української мови П поводити |
поводитися ▶ |
|
Пово́дити, джу, диш, гл. 1) Водить. На рученьках носить сина, очиці поводить. Шевч. 68. Рукою поводить по лобові. Кв. Поводить станом та головою. Левиц. I. 12. 2) Править, управлять лошадьми. Сам пан кіньми поводить. 3) Обращаться. Вони вийдуть було з хати, ще й дверми луснуть, оттак вони було нами поводять. Федьк.
Поводи́ти, джу́, диш, гл. Поводить. Коли б мене молодий хоч по хаті поводив. Чуб. V. 577.