Словарь української мови (1924)/повтікати

by Борис Грінченко

◀ повтишкувати

Словарь української мови Борис Грінченко П повтікати

повтішатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Повтіка́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Убѣжать (о многихъ). Люде повтікали з хати. Рудч. Ск. I. 12. Були на масниці вареники, та в піст на вербу повтікали. Ном. 2) Вытечь (во множествѣ). Були річки — повтікали, були ставки — повсихали. Чуб. V. 540.