Словарь української мови (1924)/погонка

by Борис Грінченко

◀ погонич

Словарь української мови Борис Грінченко П погонка

погононька ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Пого́нка, ки, ж. Преслѣдованіе; неудовольствіе, нареканіе. Мнж. 189. Вони погонку гонять, що пробі пару волів даси за безчестя. Павлогр. у. Він один робить як слід, а вона ще на його й погонку жене. Екатериносл. у. Вона на тебе таку погонку жене, що біда. Екатериносл. у. (Залюб.). См. Погінка.