Словарь української мови (1924)/подзвонити

by Борис Грінченко

◀ подзвіння

Словарь української мови Борис Грінченко П подзвонити

подзвонитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Подзвони́ти, ню́, ниш, гл. 1) Позвонить. Ой помер мій Давидко, поховали й ног не видко. Редькою подзвонила, ріпкою поминала. Чуб. V. 797. 2) Позвенѣть. За ворітечка вийшла, ключами подзвонила. Чуб. III. 235.