Словарь української мови (1924)/поломити
| ◀ полом | Словарь української мови П поломити |
поломитися ▶ |
|
Поломи́ти, млю, миш, гл. 1) Сломать. Коні потомити, вози поломити. Грин. III. 20. 2) Нарушить. Але ж бо я поломила матусину волю, тепер же я проклинаю свою лиху долю. Чуб. V. 250. Встрѣчаются также формы: Поламле… заповідь. Єв. Мт. V. 19. Віру християнську під ноги підтопчи, хрест на собі поламни. АД. I. 211.