Словарь української мови (1924)/полон
| ◀ полом'ячко | Словарь української мови П полон |
полоненик ▶ |
|
Поло́н, ну, м. 1) Плѣнъ. Чи її убито, чи в полон занято. Чуб. V. 628. 2) Плѣнные. Татарове полон женуть: один полон з жіночками, другий полон з дівочками. Нп. Там татари полон ділят. АД. I. 75. 3) Родъ насѣкомаго. Вх. Пч. I. 8. ЕЗ. V. 82. Bibio. Вх. Пч. II. 26.