Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/понурити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
понурити
Берлін: Українське слово, 1924

Пону́рити, рю, риш, гл. Опустить, наклонить, потупить. Як понурив голову мій Гриць, то до самого дому не звів. МВ. I. 64. Очі понурив у землю. Кв.