Словарь української мови (1924)/понуро

by Борис Грінченко

◀ понурість

Словарь української мови Борис Грінченко П понуро

понурок ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Пону́ро, нар. 1) Смотря внизъ, наклонясь. Воли його коло воза понуро стоять. Шевч. 535. 2) Угрюмо, мрачно. Та не там твоя доля! — додав понуро Марко. Стор. МПр. 24. Понуро не мовчи. Г. Барв. 343.