Словарь української мови (1924)/попихати
Зовнішній вигляд
◀ попитувати | Словарь української мови П попихати |
попихатися ▶ |
|
Попиха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) Толкать, подталкивать. Став дід києм попихати. Грин. III. 340. 2) Помыкать кѣмъ. Хто для всіх був попихачем, тепер став другим попихати. Св. Л. 135. На кого ти тіх діток покидала? Та хто їх буде доглядать? Та їх будуть чужі діти попихать. Св. Л. 221.