Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/попрогонити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
попрогонити
Берлін: Українське слово, 1924

Попрого́нити, ню, ниш, гл. Прогнать; отогнать (во множествѣ). Попрогонь овечки, що родина здарувала. Мет. 265.