Словарь української мови (1924)/постановляти
| ◀ постановити | Словарь української мови П постановляти |
постаратися ▶ |
|
Постановля́ти, ля́ю, єш, сов. в. постанови́ти, влю́, виш, гл. 1) Ставить, поставить. Постановив їх (воли) серед двора до ясел. Г. Барв. 381. Пушку сироту упереду постановляв. АД. II. 24. І рідня, і діти єсть у його, а нікому хрест постановити. Шевч. 508. Постановили салдата на кватирю. 2) Истрачивать, истратить. Що придбали ми, — усе за тебе постановили. Г. Барв. 133. 3) Постановлять, постановить, сдѣлать постановленіе. Постановила я собі покинути удову бабусю. Г. Барв. 395. Старий пацюк кричить, закон постановить. Гліб. 4) Людьми́ постанови́ти. Сдѣлать человѣкомъ. Час тебе оженити, людьми постановити. Лукаш. 152.