Словарь української мови (1924)/постигати
| ◀ постернак | Словарь української мови П постигати |
постиденний ▶ |
|
Постига́ти, га́ю, єш, сов. в. пости́гти, гну, неш, гл. 1) Созрѣвать, созрѣть. Вітер повіває, жито постигає. Нп. Пшениця постигла жатись. Черк. у. 2) Поспѣвать, поспѣть, быть готовымъ. Уже й вечеря постигла, а батько не йде в хату. Чуб. II. 99. Хліб постиг, — виймаю. Г. Барв. 242. 3) Настигать, настичь, приспѣть, придти. П'ятнадцятий год постиг. Г. Барв. 64. Смерть мене постигає саму. МВ. I. 57. От його-то постигла лиха година. Кв. 4) Успѣвать, успѣть. Ще постигнемо до церкви. Левиц. I. Добре, добре, шо постиг вовчик: із корови голова да хвостик. Чуб. V. 635. Де сам чорт не постигає, туди, мовляли, бабу посилає. К. ЦН. 301. 5) Холодѣть, похолодѣть. Як тобі дам, аж тобі в п'ятах постигне. Ном. № 3636.