Словарь української мови (1924)/поткати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
поткати
Берлін: Українське слово, 1924

Потка́ти, тчу́, тче́ш, гл. 1) Соткать (во множествѣ) На тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала і в мички помикала і щоб попряла, помотала, оснувала й поткала й побілила. Рудч. Ск. II. 44. 2) Заткать. Та всі тиї три жупани всі сріблом поткані. Чуб. V. 886. Да я тебе, біле, черню потчу, да тую плахотку в свято зношу. Чуб. V. 489.