Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/потягти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
потягти
Берлін: Українське слово, 1924

Потягти́, гну́, неш, гл. 1) Потянуть. Потягни за кінець, то воно й роз'яжеться. Потягни ломаку до себе. 2) Потащить, повезти. Тут, брате, коні не потягнуть. О. 1861. IV. 57. 3) Потащиться, пойти. ЗОЮР. I. 13. Де ж Ярема? Взявши торбу, потяг у Вільшану. Шевч. 134. Потяг за ворота. Св. Л. З. 4) — за ким. Взять чью сторону. Алв. 111. За нас руку потяг. Сим. 231. 5) См. Потягати 2, 3.