Словарь української мови (1924)/похиляти
| ◀ похильчастий | Словарь української мови П похиляти |
похилятися ▶ |
|
Похиля́ти, ля́ю, єш, сов. в. похили́ти, лю́, лиш, гл. 1) Склонять, склонить, наклонять, наклонить. Скрізь же ти, буйнесенький, по полю гуляєш, шумиш, гудеш, висвистуєш, тирсу похиляєш. О. 1861. XI. 44. Тогді Кішка Самійло… на чердак виступав, червонії, хрещатії, давнії корогви із кишені винімав, роспустив, до води похилив. АД. I. 218. 2) = Похилятися, похилитися. „Десь у мене був з кулями гаман, — я ж тобі гостинця дам“. Як став йому гостинці посилати, став татарин з коня похиляти. АД. I. 173. Похили́ло на нас. Склонилось въ нашу сторону. Волч. у. 3) Преимущ. сов. в. Пойти куда. Хведір… тихо похилив по за церквою. Мир. Пов. I. 137.