Словарь української мови (1924)/похитити
| ◀ похитатися | Словарь української мови П похитити |
похитнути ▶ |
|
Похити́ти, хичу́, ти́ш, гл. Скрыть, утаить, покрыть, не выдавать. Як би знав, що вбито чоловіка, то я б доніс, я не міг би сього похитити, — як то можна. Екатериносл. у. Він давав мені п'ять карбованців, щоб не виказував на його: похити́ мене, каже. Так я не взяв грошей і сказав, що не похитю. Павлогр. у. (Залюбовск.).